Правовою основою цивільного захисту є Конституція України, Кодекс цивільного захисту, інші закони України, а також укази Президента та нормативні документи Кабінету Міністрів України. Під час НС потенційні небезпеки для життя і здоров’я людей проявляються більшою мірою, з більшою ймовірністю негативних наслідків.

Кожен громадянин відповідно до Конституції України має право на захист свого життя і здоров’я від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха, застосування зброї, а також на вимогу гарантованого забезпечення реалізації цього права від органів виконавчої влади, керівників підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності і підпорядкування.

Держава як гарант цього права створює і розвиває Єдину державну систему цивільного захисту. Цивільний захист – це система заходів (організаційних, інженерно-технічних, санітарно-гігієнічних, протиепідемічних тощо), які вживають центральні і місцеві органи виконавчої влади та підпорядковані їм сили, підприємства, установи та організації для запобігання та ліквідації НС, що загрожують життю та здоров’ю людей, завдають матеріальних збитків у мирний час і в особливий період.

Продовження за посиланням

Надзвичайна ситуація – обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення¨ , спричинених катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров’ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об’єкті, провадження на ній господарської діяльності.

Від надзвичайних ситуацій (НС) щорічно в Україні гине більше 70 тис. осіб, населення і держава зазнають значних матеріальних збитків.

Продовження за посиланням

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ І СПОСОБИ ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ТА ТЕРИТОРІЙ

Забезпечення захисту населення та територій у разі загрози й виникнення НС, як одне із найважливіших завдань держави, здійснюється згідно із законами України.

Комплекс підготовчих захисних заходів однаковий як для мирного, так і для воєнного часу, оскільки враховує поєднання впливу уражальних факторів НС і можливого застосування агресором сучасних засобів ураження.

Продовження за посиланням

– ознайомити слухачів з класифікацією надзвичайних ситуацій (НС) мирного часу та їх впливом на населення та об'єкти;

– вивчити організацію і порядок оповіщення населення про надзвичайні ситуації, а також порядок дій за сигналом оповіщення.

Порядок отримання інформації про загрозу і виникнення НС.

Попереджувальний сигнал «Увага всім!».

 В даний час структура цивільного захисту університету є складовою частиною Функціональної підсистеми «Освіта і наука України» загальної державної системи цивільного захисту України. Положення про Функціональну підсистему «Освіта і наука України» затверджено наказом начальника цивільного захисту Міністерства освіти і науки України за №1400 від 21.11.2017 року «Про затвердження Положення про функціональну підсистему навчання дітей дошкільного віку, учнів та студентів діям у надзвичайних ситуаціях (з питань безпеки життєдіяльності) єдиної державної системи цивільного захисту».

В даному Положенні даються основні поняття термінів з цивільного захисту. Згідно Положення в поняття надзвичайної ситуації вкладено порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об'єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, великою пожежею, застосуванням засобів ураження або іншими джерелами, що призвели (можуть призвести) до загибелі людей та значних матеріальних витрат. Надзвичайні ситуації за своїм походженням поділяються на:

• НС природного характеру
• небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні явища, деградація ґрунтів чи надр, природні пожежі, інфекційна захворюваність людей, тварин, рослин, зміна стану водних ресурсів і біосфери, а також інші явища;
• НС техногенного характеру – транспортні аварії та катастрофи, пожежі, непередбачені вибухи, аварії з викидом небезпечних хімічних, радіоактивних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах і інші випадки;
• НС соціально-політичного характеру – терористичні акти різного спрямування, викрадення і знищення людей і об'єктів;
• НС воєнного характеру – застосування зброї масового ураження або звичайного озброєння, під час якого можливі вторинні фактори ураження населення внаслідок руйнування потенційно-небезпечних об'єктів.

Згідно з Постановою КМУ від 24.03.04 № 368 «Про затвердження порядку класифікації НС за їх рівнями» в залежності від масштабів заподіяної шкоди, обсягів технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків, надзвичайні ситуації класифікуються на наступні рівні:

•  державний;
•  регіональний;
•  місцевий;
•  об'єктовий.

Переглянути презентацію

1) територіальне поширення й обсяги технічних і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;

2) кількість людей, які внаслідок дії вражаючих чинників джерела надзвичайної ситуації загинули або постраждали, або порушені нормальні умови життєдіяльності людей;

3) розміри збитків, принесених вражаючими факторами надзвичайної ситуації.

1) поширилась або може поширитися на територію інших держав;

2) поширилась на територію двох або більше областей України, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих регіонів, але не менше 1% від обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів;

3) призвела до загибелі понад 10 осіб або внаслідок якої постраждало понад 300 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 50 тис. осіб на тривалий термін (більш ніж на 3 доби);

4) призвела до загибелі понад 5 осіб або постраждало понад 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності понад 10 тис. осіб на термін більше 3 діб, а збитки перевищили 25 тис. мінімальних розмірів заробітної плати;

5) збитки перевищили 150 тис. мінімальних зарплат.

1) яка поширилась на територію двох чи більше районів області, а для її ліквідації наслідків необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують можливості цих районів, але не менш як на 1% обсягу видатків відповідних місцевих бюджетів;

2) яка призвела до загибелі від 3 до 5 осіб або згодом якої постраждало від 50 до 100 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 1 тис. до 10 тис. осіб на термін більше 3 діб, а витрати перевищили 5 тис. розмірів мінімальної заробітної плати;

3) збитки від якої перевищили 15 тис. мінімальних розмірів зарплати.

1) яка вийшла за межі території потенційно небезпечного об'єкта, загрожує довкіллю, сусіднім населеним пунктам, інженерним спорудам, а для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості потенційно небезпечного об'єкта;

2) унаслідок якої загинуло 1-2 особи або постраждало від 20 до 50 осіб, чи було порушено нормальні умови життєдіяльності від 100 до 1000 осіб на термін більше 3 діб, а збитки перевищили 500 мінімальних розмірів зарплати;

3) збитки від якої перевищили 2 тис. мінімальних розмірів зарплати.

Надзвичайна ситуація відноситься до певного рівня за умови відповідності її хоча б одному критерію. У разі коли внаслідок надзвичайної ситуації для відповідних порогових значень рівнів людських втрат або кількості осіб, які постраждали чи зазнали порушення нормальних умов життєдіяльності, обсяг збитків не досягає значень, рівень НС встановлюється на ступінь менше (для ДТП – на два ступеня менше). Остаточне рішення щодо визначення рівня надзвичайної ситуації, приймає Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСУзНС) з урахуванням експертного висновку регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій. Визначення рівня надзвичайної ситуації необхідно, щоб визначити, з якого бюджету повинні покриватися витрати по ліквідації її наслідків.

Велике значення для зменшення наслідків надзвичайних ситуацій має своєчасне оповіщення про них населення, що дозволить вжити необхідних заходів по захисту людей і матеріальних цінностей. Залежно від характеру НС та умов її виникнення, населення сповіщається про нього по всіх можливих каналах зв'язку – радіомовленню, телебаченню й за допомогою звукових сигналів. Наприклад, сигнал про виникнення пожежі на підприємствах (в установі) може бути поданий по телефону, радіо та за допомогою інших заздалегідь встановлених засобів, щоб завчасно сповістити населення про наближення повені (затоплення місцевості), за районами, де може виникнути така небезпека, ведеться безупинне спостереження.

Дані спостереження періодично передаються по місцевому радіо. Тому радіоточки в квартирах повинні бути постійно включені. При невідворотності повені (затоплення) місцеві органи влади організовують оповіщення населення про початок евакуації. Людей, які знаходяться за межами населених пунктів, про безпосередню загрозу повені сповіщають з патрульних літаків, вертольотів або швидкохідних катерів, використовуючи гучномовні установки; у деяких випадках у цих цілях використовують посильних, надаючи їм транспортні засоби.

Попереджувальний сигнал «Увага всім!» Оповістити населення – означає попередити про землетрус, повені або іншого стихійного лиха, передати інформацію про випадок аварії, катастрофи. Для цього в країні створені відповідні умови. Так, широко розвинена радіотрансляційна мережа. Переважна більшість підприємств, навчальних закладів мають місцеві радіовузли. Навряд чи знайдеться будинок, де немає радіоприймача, телевізора або радіоточки. Все це доповнюється мережею електричних сирен, розташованих у містах на дахах будівель, в шумних цехах на підприємствах. Основним способом своєчасного і надійного оповіщення населення про надзвичайні ситуації мирного часу та в умовах війни є передача МОВНОЇ ІНФОРМАЦІЇ з використанням державних мереж провідного радіо, телебачення.

Для залучення уваги населення перед мовною інформацією включаються сирени, виробничі гудки та інші сигнальні засоби, що означає подачу попереджувального сигналу «Увага всім!» Почувши звук сирен та інших сигнальних засобів, треба негайного включити телевізор, радіоприймач, репродуктор радіотрансляційної мережі і слухати інформацію місцевих органів влади або штабу цивільної оборони. І так до закінчення ліквідації наслідків стихійного лиха або аварій. Радіотрансляційні вузли об'єктів народного господарства повинні переводитися на цілодобову роботу.

Місцеві органи ЦЗ повинні заготовити різні варіанти повідомлень. Приміром сталася аварія на хімічно небезпечному об'єкті. Яку інформацію має отримати населення? Штаб ЦЗ пропонує таку: "Увага! Говорить штаб цивільної захисту! Громадяни! Сталася аварія на бавовняному комбінаті з викидом хлору – сильнодіючої отруйної речовини. Хмара зараженого повітря поширюється в напрямку... В зону хімічного зараження потрапляють наступні квартали міста... Людям, які опинилися в зоні зараження, негайно покинути будинки, установи, підприємства, навчальні заклади і виходити в безпечні місця по найкоротшому маршруту, ... перпендикулярно напрямку вітру. Перш ніж вийти, надіньте ватно-марлеві пов'язки, попередньо змочивши її водою або 2% розчином питної соди. Якщо ви не встигли до підходу зараженого повітря покинути квартиру, будинок, то сховайтеся у ньому – щільно закрийте вікна, кватирки і закрийте доступ повітря в приміщення ззовні. В підвалах і нижніх поверхах не ховатися – хлор важчий за повітря і затікає в усі низинні місця, в тому числі і в підвали. Проінформуйте про те, що трапилося і порядку дій сусідів. Надалі дійте відповідно до вказівок штабу ЦЗ та місцевої Ради. Слідкуйте за нашими повідомленнями. Інформацію необхідно передавати кілька разів.

Інший приклад. При аварії на атомній електростанції. Інформація така: "Увага! Говорить штаб цивільної оборони! Громадяни! Сталася аварія на атомній електростанції. В районі АЕС і в населених пунктах (вказуються конкретні пункти...) очікується випадання радіоактивних опадів. Населенню, яке проживає у вказаних пунктах, необхідно знаходитись у приміщеннях, провести додаткову герметизацію житлових приміщень, прийняти йодистий препарат. Надалі діяти відповідно до вказівок штабу цивільної оборони. Виходячи з виду аварії, катастрофи або стихійного лиха, а також сформованих умов, зміст текстів звернень (інформації) може відрізнятися від наведених.

При повені: "Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У зв'язку з підвищенням рівня води в р. Дніпро очікується підтоплення будинків у районі вулиць ... Населенню, яке проживає на цих вулицях, зібрати необхідні речі, продукти харчування, воду, відключити газ, електроенергію і вийти в район ... Про отриману інформацію сповістіть сусідів, надайте допомогу старим і хворим. При раптовому підйомі рівня води зайняти високе місце (верхні поверхи будинків, дахи, дерева) і чекати допомоги. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони. При штормовому попередженні: "Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У ______ годин очікується посилення вітру до .... м/с. Населенню необхідно перебувати в приміщенні. Приберіть з балконів наявні речі. Закрийте щільно вікна та двері. Зробіть додаткове кріплення (укриття) матеріальних цінностей, що зберігаються на території. Про отриману інформацію повідомте сусідів. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони".

При можливому землетрусі: "Увага! Говорить штаб цивільної оборони. Громадяни! У зв'язку з можливим землетрусом прийміть необхідні заходи обережності. Відключіть газ, воду, електроенергію, погасіть вогонь у печах. Оповістіть сусідів про отриману інформацію. Візьміть необхідний одяг, документи, продукти харчування, воду і вийдіть на вулицю. Надайте допомогу старим і хворим. Займіть місце подалі від будівель і лінії електропередач. Знаходячись в приміщенні під час першого поштовху, станьте в дверний (балконний) прийом. Будьте уважні до повідомлень штабу цивільної оборони".

Передача встановлених сигналів цивільної оборони "Хімічна тривога" та "Радіаційна небезпека", здійснюється тільки для органів управління цивільної оборони. Пам'ятаєте! Від знання порядку оповіщення і вміння чітко діяти в надзвичайних ситуаціях багато в чому залежить життя кожного з нас! При відсутності інформації або її недоліку виникають чутки, пересуди, з'являються "розповіді очевидців". Це - ґрунт для паніки. Важливо, щоб інформація була правильно зрозуміла населенням і з неї зроблені обґрунтовані висновки. 2-е навчальне питання «Захисні споруди цивільного захисту, їх призначення та облаштування. Порядок заповнення захисних споруд та правила поведінки працівників, які укриваються в них». Термін "засоби колективного захисту населення" об'єднує різні етапи притулків і протирадіаційних укриттів, призначених для захисту населення від сучасних засобів ураження у воєнний час і різного роду екстремальних ситуацій мирного часу.

– притулку, захищають від засобів масового ураження;

– протирадіаційні укриття (ПРУ), які надійно захищають від іонізуючого випромінювання при радіоактивному зараженні місцевості.

Для захисту людей крім стаціонарних можна використовувати притулку і укриття, зводяться в короткі терміни з готових дерев'яних або залізобетонних конструкцій, або обладнані в існуючих підвальних приміщеннях. Залежно від місця розміщення і конструкцій захисні споруди підрозділяють на вбудовані і окремо стоячі. Одна з особливостей вбудованих сховищ - наявність аварійного виходу для евакуації людей із споруди при руйнуванні надземних поверхів будівлі. За межі будівлі виходять також повітря-забірні, повітря-викідні і газовыхлопні пристрої. Окремо розташовані споруди автономні по об'ємно планованим і конструктивним рішенням. Їх розміщують на вільних територіях підприємств, у дворах, скверах, парках та інших місцях по можливості поза зоною можливих завалів.

По місткості сховища можна умовно розділити на:

– притулку малої місткості 150-600 осіб

– притулку середньої місткості 600-2000 чол.

Сучасні сховища характеризуються великою місткістю (2000-5000 чол.) У сховищах планування і склад приміщень залежить від місткості, конструктивних особливостей, характеру використання в мирний час, зручності заповнення та розміщення схованих та інших причин. Приміщення поділяються на основні і допоміжні. Основними приміщеннями є відсіки, де розміщують людей, пункт управління, медпункт, тамбури-шлюзи. До допоміжним ставляться фільтровентиляційні камери, санвузли, дизельні електростанції, приміщення для баків з водою, станцій перекачки фекальних вод, комори та ін Місткість сховища визначають виходячи з норми 0,5 м2 у відсіку на 1 чол. при двохярусному розташуванні та 0,4 м2 при триярусному. При цьому висота приміщень в "чистоті" повинна бути не менше 2,2 м, а загальний об'єм повітря на 1 чол. не менше 1,5 м3 . Люди у відсіках розташовуються на місцях для сидіння розміром 0,45х0,45 м на 1 особу та для лежання на 2-х і 3-х ярусах нар розміром 0,55х1,80 м. Площа основних приміщень сховищ приймають виходячи з норми площі на 1 чол., так само як і для притулків, 0,4 і 0,5 м2 в залежності від кількості ярусів нар. Для захисту від дії ударної хвилі на входах встановлюють міцні металеві захисно-герметичні двері. Входи влаштовують з одно або двокамерними тамбурами-шлюзами. У тамбурі встановлюють дві двері: захисно-герметичну і герметичну, які відкривають назовні. Мінімальні розміри тамбура 2-2,5 м. У вбудованих сховищах стіни виконані з цегли, бетонних блоків. Перекриття найчастіше із збірних залізобетонних плит, поверх яких покладений шар монолітного залізобетону для посилення несучої здатності перекриттів. Стіни і підлоги вбудованих споруд повинні мати зовнішню гідроізоляцію від ґрунтових і поверхневих вод.

– системи повітропостачання;

– системи водопостачання;

– системи електропостачання;

– системи опалення;

– системи каналізації;

– системи зв'язку.

Крім того, до внутрішнього обладнання відносяться контрольновимірювальні прилади, меблі та інвентар. Система повітропостачання призначена для забезпечення схованих необхідною кількістю повітря і його очищення. Це забезпечує фільтровентиляційна установка.

– чистої вентиляції;

– фільтровентиляції.

При режимі чистої вентиляції подається в притулок зовнішнє повітря очищається від радіоактивного пилу, а при режимі фільтровентиляції – також і від ОВ і БС. Система повітропостачання складається з повітря забірних пристроїв, протипильні фільтри, поглиначі, вентилятори, розводящої мережі і повітря регулюючих пристроїв.

– температура повітря від 00 до 300С, концентрація двоокису вуглецю до 3%, кисню

– до 17 %, окису вуглецю - до 30 мг/м3 , є допустимими.

Водопостачання і каналізація сховищ здійснюється на базі міської та об'єктової мереж. Однак, на випадок руйнування зовнішніх мереж в притулок повинні створюватися аварійні запаси води, а також приймачі для збору стоків, не залежних від зовнішніх мереж. Мінімальний витрата питної води в притулок становить 3 л/добу на 1 людину. При працюючому водопроводі потреби у воді не обмежуються. На випадок виходу з ладу водопроводу в сховищах передбачено аварійний запас. При розрахунку аварійного запасу враховують тільки потреби в питній воді. Кожна захисна споруда повинна мати систему каналізації, що дозволяє відводити фекальні води в домову і дворову каналізацію. Санвузол (роздільний) поміщають в ізольованому перегородками від відсіків притулку. В санвузлах застосовують зливні унітази. Після заповнення відсіків людьми нормально користуватися санвузлами допустимо тільки при працюючих водопроводах та каналізаційної мережі, що дозволяють виробляти змив унітазів. Якщо пошкоджена каналізація, вийшла з ладу система водопостачання, встановлюють суворий режим споживання аварійного запасу води і користуються фекальними баками. Тепло та електропостачання. Опалення сховищ передбачається від опалювальної мережі будинку. Система опалення повинна забезпечити притулок в холодну пору року температуру + 100С. Електропостачання необхідно для живлення повітропостачання і для освітлення. Здійснюється воно в звичайний час від міської (об'єктової) електромережі, в аварійних випадках - від захищеної дизельної електростанції. В інше обладнання входить: встановлюються нари для сидіння і лежання, або лавка, а також стільці, табуретки, столи, медичні аптечки.

Особлива увага повинна звертатися на необхідність найшвидшого заповнення споруд людьми. Для цього укривні повинні заздалегідь вивчити маршрут руху. Напрямок руху до сховищ від місць масового перебування людей вказується написами і стрілками, вивішеними на видних місцях. Заповнювати притулку слід організовано і без паніки. Розміщує людей у відсіках і на нарах особовий склад формування з обслуговування захисних споруд. Осіб, які прибувають з дітьми, розміщують в окремому відсіку або місці, спеціально відведеному для них. Укривні повинні прибувати в ЗС із засобами захисту. Населення, приховувані в ЗС за місцем проживання, зобов'язана мати при собі необхідний запас продуктів харчування. Закривання захисно-герметичних і герметичних дверей притулку проводиться за командою начальників ГО об'єкта або, не чекаючи команди після заповнення споруд до встановленої місткості – за рішенням командира ланки з обслуговування ЗС. Правила поведінки в сховищі.

– швидко і без суєти зайняти зазначені місця у відсіках притулку;

– виконувати всі розпорядження особового складу ланки по обслуговування ЗС;

– дотримуватися спокій, припиняти випадки паніки і порушень громадського порядку, залишатися на своїх місцях у разі виключення освітлення;

– надавати допомогу літнім людям, жінкам, дітям, інвалідам, хворим;

– підтримувати чистоту і порядок у приміщеннях;

– утримувати в готовності засоби захисту;

– за розпорядженням командира ланки з обслуговування ЗС виконувати роботу з подачі повітря в сховище за допомогою електровентилятора з ручним приводом;

– надавати допомогу особовому складу ланки з обслуговування ЗС при ліквідації аварій та усунення пошкоджень інженерно–технічного обладнання;

– дотримуватися правила техніки безпеки (не входити в приміщення ФВУ, не торкатися до електрорубильників та електрообладнання, запірної арматури на водопроводі та каналізації, до дверей затворам та ін. обладнання).

– палити, вживати спиртні напої;

– приводити у спорудження домашніх тварин;

– приносити легкозаймисті, вибухонебезпечні і мають сильний запах речовини та громіздкі речі;

– шуміти, голосно розмовляти, ходити по спорудженню без особливої потреби, відкривати двері і виходити з споруди;

– вмикати радіоприймачі, магнітофони;

– застосовувати джерела освітлення з відкритим вогнем.

– при пошкодженнях споруди, не допускають подальшого перебування в ньому переховувань;

– при пожежі в спорудженні та освіті у ньому небезпечних концентрацій шкідливих газів;

– при досягненні гранично–переносних параметрів мікроклімату та газового складу повітря.

У цих випадках попередньо встановлюється ступінь зараженості місцевості, придатність сусідніх приміщень (підвали, цокольні або перші поверхи будівель, що збереглися) для розміщення людей, уточнюються маршрути евакуації схованих. Необхідність вимушеного виходу з ЗС може виникнути при досягненні окремих показників стану організму критичних величин. Небезпечними є величини:

– частота серцевих скорочень 120 ударів у хвилину;

– температура тіла 38оС і вище. Якщо ці явища відзначаються у більшості переховувань, то приймається рішення про виведення їх із ЗС.

Перед виходом з притулку всі зобов'язані надіти засоби індивідуального захисту і надалі дотримуватися правило поведінки зі сформованою обстановкою.

Застосування засобів індивідуального захисту (ЗІЗ) поряд з такими способами захисту населення, як укриття в захисних спорудах та евакуація в заміську зону є одним з основних способів захисту населення від небезпечних хімічних речовин (ОХВ) та зброї масового ураження (ЗМУ). ЗІЗ призначені для захисту людей від попадання всередину організму, на шкірні покриви і одяг ОХВ, отруйних речовин (ОР), радіоактивних речовин (РВ) і бактерійних засобів (БЗ). Вони поділяються за призначенням та принципом захисту.

До засобів захисту органів дихання відносяться протигази, респіратори, а також протипильні тканинні маски (ПТМ-1) і ватно-марлеві пов'язки. Фільтруючі протигази Призначені для захисту органів дихання, обличчя і очей людини від шкідливих домішок, що знаходяться в повітрі. В даний час в системі цивільної оборони країни для дорослого населення використовуються: фільтруючі протигази ГП-5 (ГП-5М, ГП-7, ГП7В). Протигаз ГП-5 (ГП-5М) складається з фильтруюче-поглинаючої коробки малих габаритних розмірів, лицьової частини та сумки. В комплект протигазу входить: не запотіваючи плівки, утеплювальні манжети. Вага протигаза в комплекті близько 1 кг. Фильтруюче-поглинаюча коробка споряджається шихтою (вугіллямкаталізатором) для поглинання шкідливих домішок паро - і газоподібному стані і протиаерозольним фільтром для затримання шкідливих домішок в аерозольному стані. Протигаз ГП-5М відрізняється від ДП-5 лицьовою частиною, яка у своєму герметизуючий корпусі має переговорний пристрій. Шолом-маска протигаза ГП-5 виготовляється п'яти ростів: 0, 1, 2, 3 і 4. Визначення необхідного зростання лицьовій частині здійснюється за результатами виміру сантиметровою стрічкою вертикального обхвату голови, який визначають шляхом виміру голови по замкнутій лінії, що проходить через маківку, щоки та підборіддя.

Результати вимірювання:

до 63 див. – відповідають "0" зростання;

63,5-65,5 см "1" зростання; 66-68 см "2" зростання;

68,5-70,5 см "3" зростання;

71 см та більше "4" зростання.

Шолом-маску протигазу ГП-5М виготовляється 4-х ростів: 0, 1,2 і 3. Протигаз ГП-7 (ГП-7В). Відмінність цих протигазів від ГП-5 (ГП-5М) полягає в тому, що фильтруюче-поглинаюча коробка кріпиться збоку і маска виготовлена з більш еластичної гуми, що зменшує тиск на особу і головну частину; для кріплення на голові маска має 5 тасьм, з допомогою яких її можна підігнати за розміром. Маска випускається трьох ростів 1, 2 і 3. Протигаз ГП-7 призначається для населення, а ГП-7В – для особового складу формувань. Останній має пристосування для пиття води. Лицьові частини обох протигазів мають переговорний пристрій. Промислові фільтрувальні протигази

Одним з головних недоліків фильтруюче-поглинаючих коробок фільтруючих протигазів є їхня виборча здатність і обмеженість захисної дії за різними СДОР. У цьому випадку виробничий персонал хімічно небезпечних об'єктів, крім фільтруючих цивільних протигазів забезпечується промисловими фільтруючими протигазами. Промислові протигази призначені, як і цивільні протигази, для захисту органів дихання, обличчя і очей людини від дії шкідливих домішок, які містяться в повітрі у вигляді газів, парів і аерозолів (пилу, диму, туману). Промислові протигази комплектуються фильтруючо-поглинаючою коробкою, лицьовою частиною, сумкою, комплектом не запотіваючих плівок і інструкцією по експлуатації. Коробки характеризуються маркою, буквеними позначеннями і кольором забарвлення.

Наведемо призначення коробок найбільш поширених у хімічній промисловості протигазів:

– марка коробки "А" – корпус і дно коричневі. Захищають від парів органічних сполук (бензолу, ацетону, бензину, спирту і від парів хлору і фосфорно–органічних отрутохімікатів);

– марка "В" – корпус і дно жовті. Захищають від кислих газів і парів (хлору, сірчистого газу, сірководню, синильної кислоти, хлористого водню, фосгену);

– марка "М" – корпус чорний з жовтою смужкою, дно чорне. Захищають від парів ртуті і ртутьорганічних отрутохімікатів;0

– марка "ВКФ" – корпус зелений з білою вертикальною смугою, захищають від миш’яковистого водню;

– марка "КД" – корпус і дно сірі. Захищають від аміаку, сірководню та їх сумішей;

– марка "СС" – корпус білий. Захищають від окису вуглецю.

Для захисту від "З", крім спеціального промислового протигаза, може бути використаний додатковий (гопкалитовый) патрон, споряджений гопкалитом і осушувачем. Цей патрон має зовнішню горловину для нагвинчування лицьовій частині фільтруючого протигаза і внутрішню горловину для приєднання (при наявності інших шкідливих домішок) до протигазовій коробці. Респіратори: Респіратори. На оснащенні ГО складаються респіратори Р-2, Р-2Д, «Пелюсток» і ін. Респіратори застосовуються для захисту органів дихання від радіоактивного і ґрунтового пилу і при діях у вторинній хмарі бактеріальних засобів. Р-2 і «Пелюсток» широко використовувалися під час Чорнобильської аварії. Респіратор Р-2 являє собою фільтруючу на півмаску, забезпечену двома клапанами вдиху і одним клапаном видиху, оголовком, що складається з еластичних (розтягуючих) тасьм, і носовим затискачем. Крім зазначених типів респіраторів промисловість випускає ще ряд зразків для застосування у виробничих умовах. Протигазові респіратори – РПГ-67В захищає від парів хлору, РПГ-ДО – від аміаку. Медичні засоби індивідуального захисту, правила їх використання а) індивідуальний перев'язувальний пакет і правила користування ним Серед травм, що виникають у вогнищах поразки, може бути велика кількість ран – забитих, розтрощених, різаних, колотих, рваних та ін. Перша допомога при пораненнях повинна забезпечити зупинку кровотечі, закриття відкритої рани пов'язкою, нерухомість (іммобілізацію) для забезпечення спокійного положення пошкодженої частини.

Для накладання первинних пов'язок на рани використовують індивідуальні перев'язочні пакети (ІПП), великі і малі стерильні пов'язки і бинти. Пакет перев'язувальний індивідуальний складається з бинта (шириною 10 см і довжиною 7 м) і двох ватно-марлевих подушечок (розміром 17,5х32 см). Одна із подушечок пришита близько бинта нерухомо, а іншу можна пересувати по бинту. Згорнуті подушечки і бинт загорнуті у вощений папір і вкладені в герметичний чохол з прогумованої тканини, целофану чи пергаментного паперу. У пакеті є шпилька, на чохлі вказані правила користування. Перш ніж накласти первинну пов'язку при наданні першої медичної допомоги, треба оголити рану, не забруднюючи її і не завдаючи болю ураженому. Верхній одяг в залежності від характеру рани, погодних та місцевих умов або знімають або розрізають по шву. Спочатку знімають одяг зі здорової сторони, а потім – з ураженої.

У холодну пору року щоб уникнути охолодження, а також в екстрених випадках надання першої медичної допомоги уражених у важкому стані одяг розрізають в області рани у вигляді клапана двома горизонтальними (вище і нижче рани) і одним вертикальним розрізами, отриманий клапан відвертають в бік, оголюючи рану. Не можна відривати від рани прилиплий одяг, її треба обережно обстригти ножицями і потім накласти пов'язку. При наданні першої медичної допомоги, коли під руками немає табельних перев'язувальних засобів, повинні широко використовуватися підручні матеріали: тканини (краще не кольорові), простирадла, сорочки та ін. При нестачі стерильного перев'язувального матеріалу його слід використовувати економно, тільки на першу частину пов'язки, якою закривається рана, а другу, фіксуючу частина пов'язки виконувати нестерильним перев'язувальним матеріалом або підручними засобами.

ІПП-8 призначений для знезараження (дегазацію) шкірних покривів тіла і одягу від потрапили на них отруйних речовин (ОР). Пакет ІПП-8 складається зі скляного флакона, наповненого дегазуючим розчином, чотирьох ватно-марлевих тампонів і поліетиленового мішечка. Правила користування ІПП-8. У разі виявлення після хімічного нападу противника або під час руху по зараженій території крапель або мазків отруйних речовин на шкірних покривах, одязі, взутті або засобах індивідуального захисту необхідно негайно зняти їх тампонами з марлі або вати, якщо таких тампонів немає, краплі (мазки) ОВ можна зняти тампонами з паперу або дрантя. Всі уражені місця слід обробити розчином з пакету ІПП-8. Для цього необхідно розкрити пакет, взяти ватно-марлевий тампон і рясно змочити його рідиною з флакона. Змоченим тампоном протерти відкриті ділянки шкіри, а також зовнішню поверхню шолом-маски одягненого протигаза. Взявши другий тампон знову його рясно змочити рідиною з флакона і ретельно протерти їм комірець і краю манжет одягу (обмундирування), прилеглі до відкритих ділянок шкіри. Необхідно пам'ятати, що рідина пакету отруйна і небезпечна для очей. Шкіра обличчя і очі обтираються сухим тампоном.

При відсутності ІПП-8 можна застосовувати слабкі розчини лугів, хлораміну. Наприклад, для дегазації таких ІВ, як зарин – 2 % розчин їдкого натрію, 5-10 % розчин нашатирного спирту або вуглекислого натрію. Для знезараження V-газів слід застосовувати 5 % розчин хлораміну або 3 % розчин гіпохлориту натрію. Очі, уражені зарином або іпритом, або ОР сльозоточивої та дратівної дії необхідно рясно промити 2 % розчином двовуглекислої соди або чистою водою.

Евакуація – комплекс заходів з метою організованого вивезення (виходу) населення з районів (міст), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (містах) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та здоров'ю людей. Загальна евакуація – комплекс заходів, які здійснюються з усіма категоріями населення в окремих регіонах держави у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Часткова евакуація – комплекс заходів, які здійснюються для захисту окремих категорій населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Часткова евакуація проводиться випереджувальним порядком для визначених категорій населення: студентів, учнів інтернатів, вихованців дитячих будинків, пенсіонерів, інвалідів, для людей похилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персоналом і членами їх сімей, а також хворих разом з лікувальними закладами і їх персоналом.

Безпечний район – придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який призначається рішенням відповідного органу виконавчої влади за межами зон можливого зруйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також радіоактивного зараження.

– Загальна евакуація проводиться шляхом вивезення основної частини населення з небезпечних районів усіма видами наявних транспортних засобів на відповідній адміністративній території та виведення найбільш здоровою його частини пішим порядком;

– Часткова евакуація проводиться з використанням транспортних засобів, що експлуатуються за діючим графіком.

Для прискорення евакуації за рішенням керівника відповідного виконавчого органу виконавчої влади залучаються додаткові транспортні засоби. Оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій здійснюється з використанням усіх систем оповіщення, ліній зв'язку, засобів радіо і телебачення із залученням при необхідності сил і засобів органів МВС. Безпечний район визначається органом виконавчої влади, як правило, на території своєї області. За кожним підприємством, організацією, об'єктом закріплюється район або пункт розміщення.

У разі хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових пожеж евакуація здійснюється у безпечні райони поблизу місць виникнення надзвичайної ситуації.

Евакуаційні органи ЦЗ – органи управління цивільної оборони, призначені для планування, організації і керівництва заходами щодо евакуації населення.

– міські (районні) і об’єктові евакуаційні комісії;

– збірні евакуаційні пункти (СЕП);

– приймальні евакуаційні пункти (ПЕП);

– проміжні пункти евакуації (ППЕ);

Евакуаційні комісії призначаються для безпосередньої організації і проведення евакуації населення і розосередження робітників і службовців.

СЕП – створюються для збору і реєстрації евакуйованих і відправлення їх на пункти тимчасового проживання.

ПЕП – призначаються для прийому евакуйованих і розміщення в пунктах тимчасового проживання.

Порядок проведення евакуації У залежності від конкретно сформованої обстановки евакуація буде проводитися транспортом або комбінованим способом (транспортом і пішим порядком). Оповіщення населення про початок розосередження та евакуації здійснюється по радіо, телебаченню, вуличним гучномовцем і пересувними засобами оповіщення (міліція). Оповіщення буде проводитися штабом ЦЗ міста, керівниками навчальних закладів, організацій ЖЕУ, а проживають у приватних будинках - квартальними комітетами.

Отримавши розпорядження або почувши оголошення про початок і порядок евакуації громадяни зобов'язані швидко підготуватися до виїзду (виходу) до вказаного часу на СЕП, маючи при собі: паспорт, військовий квиток, диплом, свідоцтво про народження, трудову книжку або пенсійне посвідчення, засоби індивідуального захисту, особисті речі, запас харчів на три доби, набір медикаментів. До кожного валізи прикріплюється бирка з прізвищем та ініціалами із зазначенням постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації. Вага речей не повинен перевищувати 50 кг. Дітям в кишеню одягу необхідно вкласти картку з зазначенням імені, по батькові, прізвища, року народження, місця проживання і місця роботи батька і матері. При евакуації з квартири сім'ї всі комунальні споживачі знеструмлюються, квартира здається на зберігання представнику ЖЕУ.

1. Зареєструвати себе та членів сім'ї.

2. Уточнити розміщення в гуртожитку (навчальному корпусі).

У залежності від конкретно сформованої обстановки евакуація буде проводитися транспортом або комбінованим способом (транспортом і пішим порядком). Оповіщення населення про початок розосередження та евакуації здійснюється по радіо, телебаченню, вуличним гучномовцем і пересувними засобами оповіщення (міліція). Оповіщення буде проводитися штабом ЦЗ міста, керівниками навчальних закладів, організацій ЖЕУ, а проживають у приватних будинках – квартальними комітетами.

Отримавши розпорядження або почувши оголошення про початок і порядок евакуації громадяни зобов'язані швидко підготуватися до виїзду (виходу) до вказаного часу на СЕП, маючи при собі: паспорт, військовий квиток, диплом, свідоцтво про народження, трудову книжку або пенсійне посвідчення, засоби індивідуального захисту, особисті речі, запас харчів на три доби, набір медикаментів. До кожного валізи прикріплюється бирка з прізвищем та ініціалами із зазначенням постійного місця проживання і кінцевого пункту евакуації. Вага речей не повинен перевищувати 50 кг. Дітям в кишеню одягу необхідно вкласти картку з зазначенням імені, по батькові, прізвища, року народження, місця проживання і місця роботи батька і матері. При евакуації з квартири сім'ї всі комунальні споживачі знеструмлюються, квартира здається на зберігання представнику ЖЕУ.

1. Зареєструвати себе та членів сім'ї.

2. Уточнити розміщення в гуртожитку (навчальному корпусі). У залежності від конкретно сформованої обстановки евакуація буде проводитися транспортом або комбінованим способом (транспортом і пішим порядком).

Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоров'я близько 20% від усіх загиблих при аваріях і катастрофах можна було б урятувати при своєчасному та кваліфікованому поданні першої допомоги.

Зараз існує три види медичної допомоги:

1. Перша медична допомога (долікарська, тобто коли поміч надається не спеціалістами) існує у вигляді:

– самодопомоги (потерпілий допомагає сам собі);

– взаємодопомоги (допомога надається особою, що перебуває поряд);

2. Кваліфікована медична допомога, що надається кваліфікованими медичними спеціалістами.

3. Спеціалізована медична допомога, яка надається вузькими спеціалістами медичної галузі (кардіохірургічна, офтальмологічна, пульмонологічна тощо).

Перша медична допомога (ПМД) – це комплекс найпростіших, термінових та необхідних заходів, які проводяться до прибуття лікаря чи доставки потерпілого в медичний заклад і спрямовані на відновлення і збереження його життя та здоров'я. Подавати першу допомогу потерпілому необхідно швидко, однак так, щоб це жодним чином не відбилося на її якості. Слід також, чітко дотримуватися певної послідовності дій.

При наданні ПМД послідовність дій повинна бути такою:

– оцінити ситуацію щодо можливої загрози для потерпілого і тих хто надає допомогу.Якщо така загроза існує, то необхідно усунути дію чинників, що становлять небезпеку для життя та здоров'я (наприклад, звільнити від дії електричного струму, загасити вогонь на одязі, витягнути з води, зупинити рухомі механізми чи виробниче устаткування), або винести потерпілого із небезпечної зони (наприклад, приміщення, наповненого чадним газом);

– оцінити стан потерпілого (визначити, чи знаходиться він при свідомості, чи забезпечують його серце та легені достатнє постачання насиченої киснем крові, чи немає в нього травми шиї або хребта тощо;

– розу для життя потерпілого та послідовність дій щодо його рятування;

– приступити до надання першої допомоги потерпілому в порядку терміновості (наприклад, відновити прохідність дихальних шляхів, зробити штучне дихання та закритий масаж серця, спинити кровотечу, накласти пов'язку тощо);

– підтримувати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичної допомоги;

– викликати швидку медичну допомогу або лікаря, чи доставити потерпілого в найближчий медичний заклад.

Ознаки, за якими можна швидко оцінити стан потерпілого, наступні:

– свідомість: ясна, порушена (потерпілий загальмований або збуджений), відсутня;

– дихання: нормальне, порушене (поверхневе, неритмічне, хрипле), відсутнє;

– серцеві скорочування: добре визначаються (ритм правильний або неправильний), погано визначаються, відсутні;

– зіниці: розширені, звужені;

– колір шкіри та видимих слизових оболонок (губ, очей): рожеві, бліді, синюшні.

Вченими доказано, що живий організм не помирає одночасно з припиненням дихання і зупинкою роботи серця. Після зупинки їх роботи організм продовжує жити певний час: одні клітини довше (клітини епітелію, шкіри, волосся) інші коротше. Найменше живуть клітини головного мозку – 7…10 хвилин. Саме цим визначається тривалість клінічної смерті – 10 хвилин. Стан, коли людина знаходиться між життям і смертю в результаті різкого порушення життєво важливих функцій організму називають термінальним станом.

Існує 4 фази термінального стану:

І – передагональна фаза;

ІІ – агональна;

ІІІ – клінічна смерть;

ІV – біологічна смерть.

Поділ на фази визначається станом серцево-судинної, дихальної та вищої нервової систем. Основним завданням при термінальному стані є забезпечення організму киснем при допомозі штучного дихання, а також відновлення кругообігу застосуванням непрямого масажу серця. Ці заходи треба проводити одночасно до моменту відновлення самостійного дихання і кровообігу.

Серцево–легенева реанімація та способи її здійснення

Способи штучного дихання і непрямого масажу серця відносяться до серцево-легеневої реанімації. Дослівно реанімація означає “оживлення знову”. Перед початком оживлення людини реаніматор (той хто надає допомогу) повинен підготовити потерпілого і провести невеликі і швидкі організаційні заходи (покликати кого-небудь на допомогу, оскільки одному важко впоратись з цим завданням, попросити когось з присутніх викликати “швидку допомогу” тощо). Для цього реаніматор має в запасі 7…10 хвилин.

Штучне дихання способом “рот до рота” або “рота до носа“ Людина, яка подає допомогу, робить видих із своїх легень у легені потерпілого безпосередньо в його рот чи ніс; у повітрі, що видихається людиною, є ще досить кисню (в середньому 2/3 кисню, що потрапило в легені людини). Рятівник знаходиться з лівого чи правого боку від потерпілого, накладає на його рот чисту марлю (бинт) або хустинку; робить глибокий вдих, а потім, щільно притиснувши свій рот до рота потерпілого (при цьому, як правило, закриває ніс потерпілого своєю щокою, або робить це рукою), вдуває повітря в його легені. Грудна клітка потерпілого розширяється. Потім рятівник відхиляється назад і робить новий вдих, а в потерпілого за рахунок еластичності легенів та грудної клітки здійснюється пасивний видих.. В цей час його рот повинен бути відкритим. Частота вдування повітря повинна становити приблизно 12 разів за хвилину, тобто кожні 5 секунд.

Аналогічно проводиться штучне дихання способом “рот до носа”, при цьому вдувають повітря через ніс, а рот потерпілого повинен бути закритим. Непрямий масаж серця Суть непрямого масажу серця, який ще називають закритим або зовнішнім, полягає в його насильному здавлюванні шляхом натискання на грудину в напрямку до хребта. При цьому серце здавлюється настільки, що кров з його порожнин надходить у судини. Після припинення натискання серце розправляється й у його порожнини надходить венозна кров При проведенні непрямого масажу серця потерпілого кладуть спиною на тверду рівну поверхню (підлога, стіл), оголюють його грудину, розстібають пояс. Рятівник стає зліва чи справа від потерпілого, поклавши на нижню третину грудини кисті рук (одну на другу) енергійно (поштовхами) натискає на неї.

Натискати потрібно прямими руками, використовуючи при цьому вагу власного тіла, і з такою силою, щоб грудина прогиналась на 4…5 см в сторону до хребта. Напрямок натискань на грудину має бути вертикальним, а самі натискання – поштовхоподібними та ритмічними. Після натискання руки розслаблюють, не знімаючи їх з грудини потерпілого.

Необхідна частота натискань становить 60 – 65 разів на хвилину. Масаж серця необхідно поєднувати з штучним диханням. Якщо серцево-легеневу реанімацію здійснює одна людина, то заходи щодо рятування потерпілого необхідно проводити в такій послідовності: після двох глибоких вдувань у рот чи ніс необхідно зробити 15 натискань на грудину, потім знову повторити два вдування і 15 натискань для масажу серця і т. д.

Якщо допомогу подають двоє рятівників, то один повинен робити штучне дихання, а інший – непрямий масаж серця, причому в момент вдування повітря масаж серця припиняють Після одного вдування повітря в легені потерпілого необхідно п'ять разів натиснути на його грудну клітку з інтервалом в 1 секунду.

Штучне дихання та непрямий масаж серця необхідно виконувати доти, поки у потерпілого повністю не відновиться дихання та робота серця, або поки не прибуде швидка медична допомога.

Перша допомога і при ранах кровотечах. Способи зупинки кровотеч. Правила та прийоми накладання пов’язок на рани

Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибоких тканин, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.

Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розчавлені. Усі рани, крім операційних, вважаються первісно інфікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із предметом, яким заподіяно рану, а також із землею, шматками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Найнебезпечнішими є мікроорганізми, що розвиваються у рані за умови відсутності повітря і спричиняють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Рани можуть бути поверхневими або проникаючими у порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани – найнебезпечніші. Профілактика зараження рани – найшвидше накладення на неї асептичної пов’язки, для запобігання доступу мікробів.

Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, що безпосередньо загрожують життю постраждалих. Кровотечею називають вихід крові з ушкоджених кровоносних судин. Кровотечі бувають зовнішні (артеріальні, венозні, капілярні) та внутрішні (паренхіматозні).

Класифікація кровотеч за часом виникнення

Первинні – виникають одразу після пошкодження судин.

Вторинні – виникають через певний час після пошкодження судин.

Ранні вторинні – виникають в перші години або добу внаслідок відриву тромбу, підвищення АТ, купування спазму.

Пізні вторинні – виникають через нагноєння рани, ерозії стінки судини, порушення згортуваності крові.

При зовнішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин назовні. При внутрішній кровотечі, кров виливається у тканини й органи тіла; це називається крововиливом.

Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбінованих ураженнях, може призвести до смерті. Надзвичайно небезпечна артеріальна кровотеча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з організму може витекти значна кількість крові.

Ознаки артеріальної кровотечі: кров яскраво-червоного кольору, витікає пульсуючим струменем.

При венозній кровотечі кров темніша, витікає безперервно, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м’язів. У цьому випадку кровоточить уся раньова поверхня. Паренхіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внутрішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і завжди небезпечна для життя.

При наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі. Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти кровоспинний джгут або тугу пов’язку; притиснути пальцем магістральну судину вище місця кровотечі, притиснути і максимально зігнути кінцівку. Накладання тугої пов’язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов’язки використовують індивідуальний перев’язувальний пакет. Проте, пов’язку не слід накладати занадто туго. Якщо, після накладання пов’язки, кінцівка посиніє, то це означає, що пов’язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов’язки означає повне припинення кровообігу. Притиснути артерію пальцями до кісток або поверхні суглобів, з метою зупинки кровотечі, можна за будь-яких обставин. Притискання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов’язки.

Щоб уміло й швидко зупинити кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця притискання артерій. Знаходять артерію за пульсом, притискають її до найближчих кісток вище місця поранення, до припинення пульсу і зупинки кровотечі.

При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи притискають стегнову артерію.

Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку перетискання нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов’язкою або іншими матеріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком. Якщо джгут накладено правильно, кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне. Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце накладання закрутки захищають м’якою прокладкою (ватою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці зав’язують вузлом. У кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують, поки не припиниться кровотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом . Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають стерильною пов’язкою і на ній позначають дату та час накладання джгута або закрутки. Можна записати це на клаптику наперу і прикріпити його до пов’язки останніми обертами бинта або засунути під джгут. Влітку джгут накладають на кінцівку не більше, ніж на годину, взимку – на півгодини. При потребі залишити джгут ще на деякий час, потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ослабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потепліє, джгут знову затягують.

Усього джгут накладається не більше, ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити. Для тимчасової зупинки кровотечі при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафіксувати її в цьому положенні. Наприклад, якщо поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суглобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само, при пораненні передпліччя, руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискають до живота і закріплюють у такому положенні.

Якщо рана у ділянці пахви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спини і зафіксувати.

У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості обличчя, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення, шуму у вухах, холодного поту – постраждалого слід негайно відправити до лікувальної установи. Якщо є можливість, до тієї ділянки тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий міхур з льодом чи холодною водою. Будь-яка, навіть невеличка, рана становить загрозу для життя постраждалого, оскільки вона може бути джерелом зараження різноманітними мікроорганізмами або причиною сильної кровотечі.

Основний засіб профілактики ускладнень при наданні першої медичної допомоги – якнайшвидше накладання на рану стерильної пов’язки.

Пов’язка – це перев’язувальний матеріал, яким закривають рану. Процес накладання пов’язки на рану називають перев’язкою. Накладаючи пов’язку, треба намагатися не завдати зайвого болю постраждалому. Бинт тримають у правій руці і розкручують його, не відриваючи від пов’язки, яку підтримують лівою рукою. Бинтують зліва направо, кожним наступним обертом (туром) перекриваючи попередній наполовину. Пов’язку накладають не дуже туго.

Перша допомога при переломах. Прийоми та способи іммобілізації із застосуванням табельних або підручних засобів

Поняття про переломи. Ознаки перелому

Переломи кісток виникають під час різних рухів, ударів, падінь з висоти. Схильність людей до переломів залежить від їхнього віку. Так, у дітей та молодих людей переломи виникають значно рідше, ніж у літніх людей. Це пояснюється тим, що у молодих людей вміст органічних речовин у кістках переважає вміст мінеральних, а у людей похилого віку – навпаки. Переломи без зміщення – це перелом, під час яких не виникає зміщення відламків кісток один відносно одного. Тріщини – це переломи, в результаті яких порушується яка-небудь частина поперечника кістки. Найчастіше виникає поздовжня тріщина. Переломи зі зміщенням – це переломи, коли зміщуються поверхні відламків. Переломи одиничні – це переломи, внаслідок яких утворюються тільки два відламки. Переломи множинні – це переломи з утворенням трьох або більше відламків чи осколків кісток. Переломи закриті – це переломи, під час яких не розривається шкірний покрив. Переломи відкриті – це переломи, під час яких у місці травми утворюється рана. Такий перелом завжди супроводжується кровотечею. За формою переломи бувають поперечні, косі, спіральні поздовжні.

Способи та черговість застосування окремих прийомів подання допомоги визначається тяжкістю та місцем перелому, наявністю кровотеч, супутніх ушкоджень, загальним станом організму. Накладання шини потрібно проводити безпосередньо на місці травмування, виявляти обережність, щоб не допустити зміщення відламків. Вправляти відламки кісток категорично забороняється, оскільки це може, наприклад, закритий перелом перетворити на відкритий, збільшити біль і створити умови для розвитку шоку. Під час іммобілізації кінцівок пошкодженій частині тіла намагаються надати шинами чи підручними засобами, якщо це можливо, найбільш природного положення. Якщо ж ні, то зайві маніпуляції забороняються. Також не дозволяється формувати та моделювати шини безпосередньо на потерпілому. За наявності рани в місці перелому, обережно розрізають одяг, обробляють рану та накладають асептичну пов'язку. Стежать за тим, щоб пов’язка не давила на місце перелому. Потім накладають шину. Вразі відсутності рани шину накладають поверх одягу. Переломи кісток черепу поділяються на переломи зводу та основи черепу. Особливу небезпеку становлять відкриті переломи, які можуть супроводжуватися витіканням мозкової речовини, і, що вкрай небезпечно, інфікуванням мозку. Допомога у такому випадку полягає у створенні повного спокою потерпілого. Хворого кладуть горизонтально. Іммобілізацію проводять підкладанням ватно-марлевого кільця чи кільця створеного з одягу. За допомогою пращоподібної пов’язки, яку проводять під підборіддям, голову фіксують до нош чи широкої дошки. Якщо травмовано потиличну частину, то потерпілого вкладають обличчям до низу, так само підкладають ватно-марлеве кільце. Припускається транспортування хворого на боці. У потерпілих часто спостерігається блювання, тому необхідний нагляд для попередження асфіксії. У разі переломів щелеп використовують звичайну пращеподібну пов’язку. Перед цим потрібно звільнити рот від крові та зламаних зубів. Голову повертають на бік для попередження западання язика і затікання крові у гортань. Часто виникають переломи перенісся, що супроводжуються болем, деформацією перенісся, сильною кровотечею з носа. Допомога полягає у накладанні холодного компресу для зупинки чи зменшення кровотечі, пращоподібної пов’язки та доставці потерпілого до лікарні. Якщо є переломи хребта у шийному відділі, хворого кладуть спиною на рівну тверду поверхню.

Транспортування без спеціальних заходів не рекомендується. Переломи ключиці виникають під час ударів безпосередньо по ключиці, а також при падіння на відведену в сторону руку. Ощупування на місці перелому відзначаються надмірна рухливість кісток та хруст. Рухи рукою при цьому неможливі. Транспортна іммобілізація може бути досягнута за допомогою ватно-марлевих кілець, чи кільцем створених з одягу, які надягають на ділянку плечових суглобів. Кільці стягують зв'язують їх між собою бинтом або гумовою трубкою. Ватно-марлеві кільця повинні бути доволі товстими, неменше 5 см в діаметрі , що забезпечує рівномірний тиск на плечі. Внутрішній діаметр кільця роблять на 2-3 см більшим, ніж об’єм плечового суглоба. Для тимчасової фіксації переломів ключиці можна також скористатися замість ватно-марлевих кілець вісімкоподібною косинковою пов'язкою. В цьому випадку в сидячому положення суглоби розводять назад і фіксують косинку. Під косинкою між лопатками підкладають подушечку, що сприяє ще більшому розведенню кісток плечових суглобів і розтягненню відламків ключиць. Після такої іммобілізації руки також слід пів'язати на косинці. Часто у разі переломів ключиці використовують пов'язку Дезо. Плече при цьому відводять в бік, а в пахвинну ямку підкладають міцний валик і під прямим кутом згинають ліктьовий суглоб у такому положенню руку прибинтовують до тулуба. Під час подання допомоги слід пам’ятати, що під ключицею проходять магістральні кровоносні судини, тому всі маніпуляції треба робити обережно, щоб відламки кісток їх не пошкодили. Перелом ключової кістки може спостерігатися у різних її відділах. У разі перелому у середній частині деформація більш виражена, і кінцівка сильно вкорочується. Плече у місці перелому потовщується, спроби руху кінцівкою спричиняють сильний біль.

Для іммобілізації необхідно фіксувати три суглоби: плечовий, ліктьовий і зап'ястка. Зручно скористатися шиною Крамера, якій надають необхідної форми. Після підготовки шин плече трохи відводять в бік, у пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий валик, на шину кладуть підстилку і закріплюють її бинтом. Руку згинають під прямим кутом у ліктьовому суглобі, кладуть на шину і прибинтовують, починаючи від кисті. Шина повинна бути міцно зафіксована на плечовому суглобі. Тури бинта в цій ділянці розташовуються вісімкоподібно, проходять через пахвинну ямку непошкодженого боку. Верхній кінцем шини також фіксується на здоровій стороні таким чином, щоб він не сповзав на шию та потилиця. Це досягається перекиданням турів бинта через надпляччя з переду з обов'язковим проведенням їх навколо тулуба. З підручних засобів можна використати шматки твердого картону, дошки, лозини тощо. Якщо підручних засобів немає, травмовану кінцівку слід підвісити на косинці і прибинтувати до тулуба. В пахвинну ямку підкладають ватно-марлевий валик. І косинку, і валик можна зробити з одягу. Передпліччя складається з двох кісток – ліктьової та променевої. Тому переломи можуть бути як ізольовані (одиничні), так і відразу обох кісток – подвійні (множинні) на однаковому чи різних рівнях. Найбільш типовими є переломи променевої кістки в ділянці зап’ясткового суглоба. Подаючи допомогу, фіксують ліктьовий та зап'ястковий суглоби. При цьому лікоть пошкодженої руки необхідно зігнути під прямим кутом, а передпліччя повернути долонею до тулуба. Шину Крамера роблять у формі жолоба і згинають під прямим кутом. На неї кладуть травмовану кінцівку, під долоню підкладають товстий валик у вигляді кулі і перебинтовують, починаючи з кінчиків пальців і до верхньої третини плеча. Руку підвішують на косинку. Якщо немає табельної шини Крамера , використовують товстий картон. Перед формуванням його намочують у воді, потім згинають за формою кінцівки і перебинтовують. Якщо переломи у ділянці кісток кисті, то в долоню вкладають жмут вати і забинтовують. У разі пошкодження однієї чи кількох фаланг на одному чи кількох пальцях доцільно використати шини, зроблені з металевого дроту. Для цього можна взяти будь-який алюмінієвий, мідний чи сталевий дріт з невеликим перерізом, вигнути його відповідно до форми пальців і обгорнути бинтом. Вигин треба зробити такий, щоб пальці,прибинтовані до дроту, зайняли напівзігнуте положення. Потім покласти на імпровізовану шину пальці і обережно прибінтувати кожний окремо. Переломи ребер – дуже небезпечне явище. Для таких травм характерні різкий біль, що посилюється під час вдиху, кашель, зміни нормального положення тіла. Оскільки прикріплені до ребер м'язи відповідають за дихання, такі переломи можуть бути причиною дихальної недостатності, а відламки реберних кісток можуть пошкодити стінки плевральної порожнини, що спричинить крововилив, або травмувати легені, що спричинить пневмоторак. Перша допомого полягає в накладанні на грудну клітку тугої спіралеподібної пов’язки в момент видиху. Якщо немає бинта, можна використати рушники, порізаний на стрічки одяг тощо.

Найбезпечніше транспортування потерпілого у сидячому чи напівсидячому положенні. Переломи хребта в грудному або поперековому відділі не можуть бути іммобілізовані, тому постраждалого вкладають животом до низу на рівний твердий щит. Якщо вкрай необхідне транспортування, твердий щит або широку дошку кладуть на ноші. Переломи тазових кісток можуть виникнути під час сильного задавлювання, наїзду транспортних засобів, падіння. При цьому травмуються внутрішні органи – сечовий міхур, кишечник, статеві органи, нирки тощо. Головними ознаками є біль в місці перелому, неможливість встати на ноги надавлювання на лобкову кістку і крила таза викликають хрустіння. Під час надання допомоги треба несильно стягнути таз на рівні крил бинтом, рушником або гумовим джгутом для запобігання подальшого розходження кісток та їх відламків, а також травмування внутрішніх органів гострими осколками. Потерпілого слід покласти на твердий щит спиною ноги трохи розвести і під коліно підкласти валик з одягу чи подушки так, щоб підняти їх, на висоту 25-30 см. Транспортування проводиться так само,як і під час переломів хребта. В цьому випадку доцільне зв'язування нижніх відділів стегна і обох гомілкових суглобів. Під колінний валик прив'язують до нош. Переломи стегнової кістки дуже тяжкі, оскільки це найбільша кістка в людському організмі. Вона оточена великим масивом м'язів, тут проходять нервові стовбури і магістральні кровоносні судини. Їх пошкодження спричинює сильні кровотечі і крововиливи, розтрощення м'яких тканин,а сильний біль шоковий стан. У цьому разі потрібні заходи для знеболювання та надання нерухомості нижнім кінцівкам. Правильна іммобілізація перешкодить здавлюванню кровоносних судин, нервів, поліпшить кровообіг. Для іммобілізації найкращою є шина Дитеріхса. Якщо її немає, таку шину імпровізують. Для цього беруть дві дошки: одну від п'ятки до паху, а другу-від п'ятки до пахвинної ямки. Обидві "шини" надійно прив'язують за допомогою будьяких засобів до травмованої ноги та тулуба. У ділянці кісточки, колінного суглоба та пахвинної ямки підкладають м'які валики з вати. Переломи гомілки також спричиняють сильний біль, при якому деформація гомілки, потовщення в місці перелому. Спостерігається патологічна рухомість і хрустіння в місці травми. Під час подання допомоги забезпечують нерухомість колінного та гомілкового суглобів. Для цього шини накладають від стопи до верхньої третини стегна стопа має бути зігнута під прямим кутом. Коли пошкоджена кістка стопи та травмовано гомілковий суглоб, використовують драбинчасту чи сітчасту шину або підручні засоби. Шину згинають таким чином, щоб її можна було накласти на підошву стопи, а задню поверхню гомілки прикріпити до верхньої третини шини. Для п'ятки роблять заглиблення і підкладають вату. Шину прикріплюють до кінцівки, починаючи вісімкоподібними турами бинта через нижню третину гомілки і стопу, а закінчують спіралеподібно на верхній третині гомілки. Стопа повинна бути зафіксована під прямим кумом. У разі іммобілізації фанерними рейками чи ціпками їх прикладають від верхньої частини гомілки до підошви стопи по боках: одну – з внутрішнього, другу – з зовнішнього, і прибинтовують до кінцівкою У випадках, коли потерпілий має кілька переломів, у першу чергу зупиняють кровотечу, дають знеболюючий засіб, потім обробляють найнебезпечніші відкриті переломи, а вже потім – закриті.

Переглянути презентацію

Програма загальної підготовки педагогічних працівників ХФМНЛ 27 до дій у Надзвичайних Ситуаціях

Принцип дії, індивідуальний підбір та правила користування протигазами, респіраторами. Медичні засоби, що входять до індивідуальних аптечок та їх призначення. Індивідуальний перев’язочний пакет. Індивідуальні протихімічні пакети.

Переглянути презентацію